Кіберспорт, робота у суді та два фултайми одночасно: історія DevOps із зарплатою $15k

DevOps із зарплатою $15k

На сайті Djinni з’явився новий рекорд суми найму — $15 000. Таку заробітну плату компанія запропонувала Lead DevOps Engineer. Він анонімно поділився своєю історією із DOU.ua: як він став DevOps-інженером та розказав як вийти на такий рівень. Ділимося з вами найцікавішим з інтерв’ю.

Це не історія про двадцятирічного сеньйора. Успіх цього спеціаліста був поступовим. Тож не думайте, що пропустили свій потяг. Навпаки, зараз найкращий час, щоб чомусь навчитись і змінити своє життя 😉

Мріяв потрапити у кіберспорт, а не в ІТ

Будувати кар’єру я почав порівняно пізно. Навіть комп’ютер у мене з’явився тільки у 15–16 років. До того я, як і багато підлітків, ходив до комп’ютерних клубів і мріяв про напівпрофесійну лігу в кіберспорті.

Ця мрія зберігалася до закінчення університету. Я вступив на контракт на інформатику у середині 2000-х. Але мене звідти «попросили», бо мені бракувало математичної бази. І я перевівся на факультет «довколайтішної» спеціальності.

Після закінчення університету довелося шукати першу роботу і я попросився другим адміністратором до клубу, де протягом усього цього часу продовжував грати. Мене без проблем взяли — я вже знав і власника закладу, і перших адміністраторів, і клієнтів.

Це була позмінна робота «на побігеньках», заробляв я там близько 200 грн на місяць. Якщо перший адміністратор — тримав касу, то я протирав клавіатури після спітнілих дядьків і інколи підміняв його на посту.

ІТ-кар’єра почалася в суді

У 2010-му ми з командою брали участь в онлайновій аматорській лізі з Counter-Strike 1.6 від Cyberarena, які того ж року відкрили на той час найкрутіший комп’ютерний клуб Європи в Києві, посіли там одне з призових місць. Це давало можливість переходити на напівпрофесійний рівень.

В Cyberarena також був потужний онлайн-портал, журналіст якого взяв у мене інтерв’ю і запостив на їхньому сайті. Тоді я зрозумів, що мені подобається і вдається писати. Тож я запитав цього журналіста, чи не потрібен їм на сайт ньюзмейкер. Слово за слово — і я почав там працювати.

Це була віддалена робота, яку я міг поєднувати зі своєю основною роботою адміністратора. Я ловив інфоприводи, збирав статті — займався усім, що робить копірайтер. Поєднуючи дві роботи, я непогано заробляв для 2010–2011 років — близько 1000 грн на місяць.

Так продовжувалось трохи менш як рік. Аж якось один із перших адміністраторів клубу запропонував мені працювати у суді спеціалістом з інформаційних технологій.

Я погодився, бо жодних інших планів чи амбіцій на той час не мав. У суді в мене де-юре були обов’язки системного адміністратора, а де-факто я займався усім пов’язаним з технікою: замінити картридж, зробити ксерокопію документів, обрізати кабель, перевстановити Windows або зібрати з «лайна та палок» робочий комп’ютер.

Зарплата становила близько 1250 гривень. Плюс я продовжував копірайтити — подекуди прямо у суді. 

Трохи згодом я перейшов працювати з Кіберарени на один з найбільших російських порталів про кіберспорт, і там у пікові періоди заробляв до $450. Особливого бачення свого професійного майбутнього у мене ще не було.

Якось до суду прийшов лід технічного напряму в держпідприємстві на базі судової адміністрації, яке займалося всіма судами по області. Ми познайомились, і він мене запросив до себе. Там пропонували заробітну плату, що вчетверо перевищувала мою на той час і становила 4–4,5 тисячі гривень. Як на 2012 рік, це були хороші гроші, і їх давали одразу — без класичної для ІТ ситуації: «Гей, а можна мені +30% щороку, інакше я піду в сусідню компанію на +$500?».

Це держпідприємство писало софт, який мав перевести весь документообіг у судах з паперу в електронну форму. Ми були підтримкою цієї системи — катались по районних центрах і встановлювали «залізо» для софту, сам софт, хардвер, під’єднували до мережі. 

Пропрацював я там 3–3,5 роки. Два з них я ще вчився чогось нового, але геть не в академічному сенсі. Є проблема — ти маєш знайти її вирішення. І шукаєш, паралельно розбираючись у базисах, що і як влаштовано. І, звісно, я факапив, та й досі вважаю, що краще помилятися, але робити, ніж сидіти в когось на вухах і тисячу разів обмірковувати наступну дію.

Перша ІТ-компанія

Останні півтора року на держпідприємстві були нудними — нової з технічного погляду роботи майже не було. Ньюзмейкерство протягом моєї роботи там відвалилося. Кіберспортивні амбіції також. 

Якось влітку 2015 року я подзвонив своєму товаришу з університету. На той час він вже працював .NET-розробником на аутсорсі. «Слухай, — каже він. — Нашого сисадміна клієнт забрав в Ірландію. Зараз у нас відкривається вакансія. Не хочеш піти?».

Певний час я міркував над пропозицією. Зарплатну вилку мені озвучили на копійки більшу, ніж моя тодішня зарплата за трудовою на держпідприємстві. На старому місці роботи — життя, влаштоване на роки. Але мені пропонували перспективу працювати з чимось новим.

І хоч з погляду раціональних сенсів і мотивації це була авантюра, я погодився. 

У своїй першій IT-компанії я пропрацював трохи менш як рік. Спочатку заробляв 4,5–5 тисяч гривень, згодом — 8–9 тисяч. Там я вже добре ознайомився з серверами, трошки з Linux, хоча й залишався «Windows-man». Дізнався, що таке Git, development lifecycle, continuous integration, continuous delivery. Навчився реліз-інжинірингу, щось білдити, пушити мобільні маркети, автоматизувати тощо. Загалом закріпив усе те, що вмів раніше, але в серйозних масштабах. Ще й прокачав англійську, спілкуючись із клієнтами.

Чому я вирішив податися у DevOps

За рік той самий товариш з університету загітував мене пробуватись у DevOps. Мовляв, береш усе, що вмієш, їдеш у велике місто на таку вакансію й отримуєш величезні гроші.

У реальності все було не так райдужно — для стека DevOps мені ще не вистачало знань. Там був серйозний акцент на Linux, куди більша взаємодія з розробниками, керування продом та клаудами. В останньому я взагалі нічого не тямив — трішки потикав AWS, та й усе. Тож я став надолужувати ці прогалини, і через три місяці, навесні 2016 року, почав закидати CV на вакансії DevOps у Києві.

Розіслав небагато — менш як 10. З них три компанії мені відповіли. Одна компанія відмовила, бо хотіла сеньйора. Інша компанія сказала «ми перетелефонуємо». Третя компанія — київський аутстаф, проінтерв’ювала мене спочатку з HR, а потім я мав розмову з американським клієнтом, який запитував про мої знання у форматі: «А ти це знаєш? Так/Ні». На 66% його питань я відповів «так». Мені надіслали офер протягом кількох днів. Я погодився, переїхав до Києва і працював як Middle DevOps на скромну зарплату у $1250. 

Коли я почав працювати, то мій клієнт — СТО у стартапі — майже не дозволяв мені ні над чим працювати. Він давав базові операційні задачі з нульовою відповідальністю. Перш ніж справді підпустити мене до проєкту, він хотів зробити з мене «well done DevOps». 

Паралельно я намагався увірватись в київську DevOps-тусовку. Рівень, який там показували фахівці, і робочі задачі мені «заходили», адже сильно відрізнялись від моїх базових задач. На одному з таких вебінарів наймали людей у великий аутстаф, і я написав їм. З’їздив на співбесіду, де мені одразу ж дали офер на $2500. Я з легкістю погодився.

Проєкт — глибокий ентерпрайз з купою legacy, написаний здебільшого на Java. В мої обов’язки входив класичний девопсівський стек: Infrastructure-as-Code, CI/CD, monitoring/logging, адміністрування баз даних та хмари тощо.

Працювалося мені там класно: я багато спілкувався, вривався у тусовку, ходив на різні конференції, прокачував свої soft skills. Щодо hard skills, то, відверто, я на той час ще не зовсім розумів, що роблю. Виконував рандомні речі, серйозних проблем як мідлу мені розв’язувати не давали. Та й проєкт був з такою купою технічного боргу, що розібратися було складно. Але це, звісно, моя відмазка. Розуміння «а, то он що я роблю» почало з’являтися у 2017 році.

Про ставлення до зарплати та роботи 

У цій же компанії я познайомився з людиною, яку вважаю своїм ментором. На той час він був Senior DevOps, роки на три старший за мене. Завдяки йому я навчився багатьох софтових штук — і збільшувати заробітну плату, зокрема.

Основна думка, якої я у нього навчився, — правил немає, як і немає ринку. Дій за принципом «Fake it till you make it». 

  • Перша порада: для свого роботодавця ти просто інструмент, і про це варто пам’ятати.

Наймач завжди хоче реалізувати власний інтерес, і тебе наймають як інструмент для цього. Не забувай, що ти сам по собі, ти приходиш працювати й маєш отримувати за цю роботу гроші, достатні для комфортного життя. На жаль, є люди, яким роками вливають у вуха про «компанію-сім’ю». А там починається: «за дядю грудь порву»; «снаряди летять, а я попрацюю, бо компанія — це сім’я». Так не має бути. Всіма цими лозунгами дуже легко бути обдуреним.

  • Друга порада — про зарплату. Обговорюючи суму компенсації, домовляйся саме про базову зарплату.

Жодні бонуси не мають йти в рахунок «живих» грошей. Столи для тенісу, спортзали, медичне страхування — це додаткові інструменти роботодавця, аби мотивувати тебе жити на роботі та батрачити, віддаючи усього себе. При цьому ці бонуси зникнуть відразу, щойно щось піде не так.

  • Третя порада: тебе наймають не за навички, а за результатами співбесіди.

Правил немає, і тебе можуть взяти на позицію, для якої ти недостатньо кваліфікований. Я сиджу у девопсівських чатах, і туди приходять люди Middle та Senior рівнів із запитаннями, які елементарно гугляться.

  • Четверта порада: ніхто під час інтерв’ю не може порахувати, чи справді ти вартуєш тих грошей, яких просиш.

Я тривалий час працював на високих рейтах у проєктах, де б навряд чи міг відбити ті гроші, які мені платили. Мабуть, тільки про останніх років п’ять моєї кар’єри можна казати, що я можу приносити бізнесу прибуток, включаючи у цю формулу гроші, які віддають мені. Інтерв’ю — різні, інтерв’юери — теж. Буває, що у тебе інтерв’ю проходить як звичайна бесіда, а потім прилітає офер на 10 тисяч доларів.

Не треба шукати якогось сенсу чи ринкових правил, просто відстоюй свої інтереси. Якщо твоя мета заробляти максимум грошей — рухайся у цей бік. До речі, це не корелюється прямо з прокачуванням інженерних навичок, а лише з тим, наскільки ти будеш впертим і наскільки класно себе продаси.

В мене немає теореми, яка порахує, раз на скільки співбесід вам запропонують зарплату в $15 тисяч. Але думаю, тут діє принцип вистрілювання палиці, тобто щось маловірогідне все ж рано чи пізно стається, треба тільки багато спроб. Хочете максимум грошей — вигризайте це.

Про переїзд до скандинавської країни

Пропрацювавши у тому аутстафі менше ніж рік, я вирішив спробувати пошукати роботу з можливістю релокейту. Я почав переглядати спам, що надходить у LinkedIn. Серед повідомлень була вакансія DevOps-інженера у маленькому стартапі в одній зі скандинавських країн. Я пройшов інтерв’ю та запропонував поїхати зі мною тому товаришу з університету — також вони шукали .NET-розробника, він теж пройшов співбесіду.

Моя зарплата становила $5000, а наймали мене вже на Senior-позицію. Як виявилося згодом, навіть місцеві сапорт-спеціалісти заробляли більше, до того ж податки з’їдали третину заробітку. Тож жили ми там скромно.

Робота була досить цікава у сенсі diversity and inclusion. Мені вдалось попрацювати з людьми з різних материків в одному офісі. Ми з нуля розробляли розважальну платформу — досить складний продукт, на певному етапі розробки якого щось пішло не так, і всі почали сваритися.

Ми з другом покинули компанію за двостороннім рішенням. Паралельно мідним тазом накривався план проєкту загалом.

Про повернення до Києва та підробітки

Нову роботу я знайшов, ще перебуваючи за кордоном. Аутстаф-компанія, проєкт — ентерпрайз зі своїм внутрішнім прототипом стартапу, заробітна плата — $4,5 тисячі. Я пропрацював там менш як рік, за який кілька разів просив переглянути мені зарплату.

Я бачив, скільки заробляють люди навколо, і розумів, що мені платять недостатньо. Так за пів року я непогано підняв собі зарплату до $6000. Раціональної складової просити ці підвищення не було, просто я продешевив від самого початку. 

З цього аутстафу я пішов у 2018 році. Крім фултайм-роботи, став брати ще й парт-тайм проєкти. Мені надходили пропозиції про роботу, які я не приймав, але у компаній залишались мої контакти, і вони зверталися до мене за розв’язанням конкретної проблеми тут і зараз. Згодом таких підробітків ставало все більше — подекуди я водночас консультував близько п’яти компаній. І періодично трекав «овертайми» на аутстафі. 

З погляду доходів на фултаймі з овертаймами та парт-таймами я без проблем заробляв до $12 тисяч.

Після звільнення з аутстафу я пішов до стартапу на зарплату в $7 тисяч. Ми пропрацювали там рік з хлопцем, якого я потягнув із собою. На той час ми вже були overqualified для того стартапу, а сама компанія давненько не отримувала нових раундів інвестицій. Дуже скоро я звідти пішов і не помилився: стартап закрився незадовго до того, як гримнула пандемія. 

Про роботу на двох фултаймах

Після цього я спробував попрацювати одразу на двох фултаймах. У 2019 році я приєднався до американського стартапу з компенсацією у $8000. Пропрацював там рік, і моя зарплата за цей час майже не зросла. 

Восени 2020 року я почав працювати на ще одну компанію, але там затримався лише на шість місяців. Виявилося, що два фултайми на сеньйорських позиціях — не для мене. Ти маєш косплеїти дві різні сеньйорські ролі, жонглюючи тікетами, мітингами та виконанням задач. Вільного часу майже не залишається. 

В цей проміжок часу я потрапив до лікарні, а коли мене виписали, вирішив послати обидві роботи до біса. Далі перейшов в інше місце, на вищу посаду із зарплатою трохи менше ніж $15 000.

Про офер на 15 тисяч на Djinni

У певний момент я воскресив свій акаунт на Djinni. Я поставив бажану зарплату у $15 000. Здебільшого приходив спам. Але тут прийшли люди з одного стартапу й сказали: «А давай до нас». Я почитав про них, і запитав, чи є для мене зарплата у $15 000. Сказали, що так. І ми домовились про інтерв’ю.

Було три етапи: співбесіда з рекрутером, потім — з HR. На третьому етапі мені розповідали про продукт і компанію, я ставив свої запитання. Обговорив кілька питань із СЕО компанії, зокрема про стан ринку, в якому вони оперують, і тренди. Мені зробили офер, і я його прийняв.

Поради як заробляти більше

Все просто: прагніть щорічного зростання базової зарплати на 10–15%, а в українських умовах — і на всі 30%. Якщо подивитись на мою історію, то я ж не отримував вчора $5000, а сьогодні — $15 000. У мене був дуже поступовий шлях зростання.

Якщо не підвищують заробітну плату, а натомість просто дають нову «личку» — треба слати такого роботодавця. Якщо кажуть, що ти й так заробляєш багато, у порівнянні з іншими співробітниками, — теж слати. І моментально надсилати CV куди тільки можна — краща пропозиція знайдеться завжди. Це стратегія, як дійти до $15 000.

Щодо проходження інтерв’ю, то тут немає точної науки. Треба бути проникливим, підвищувати і софтові, і хардові скіли. Час від часу не завадить проходити співбесіди, навіть якщо не збираєшся змінювати роботу. Просто щоб тримати себе у формі та розуміти ринок.

Раніше я був ідеалістом і думав, що якщо тусуєшся у великих ком’юніті, в тебе є блог, пет-проєкт, ти виступаєш на конференціях — це буде враховуватись і давати бонуси на співбесідах. Але ні. За останні п’ять років я майже не відчував на інтерв’ю, що така «публічність» якось мені сильно допомагала та давала додаткові важелі впливу. Але я не те щоб людина-бренд, тож ваш досвід може відрізнятися.

Щодо хардових навичок, то не варто з головою стрибати у світ хмарних технологій. Прагніть до глибоких базових знань. Коли я наймаю людину, я хочу, щоб вона знала, не як користуватися якимись системами, а як ці системи будуються.

Linux, Computer Science, мережі, розуміння, як працюють процесори — все це важливо. Глибоко знаючи базу і маючи Google та Stack Overflow, розібратися можна з будь-якою проблемою.

Як здобувати цю базу — питання інше. Свою базу я здобував на практиці. Копав глибше будь-яку проблему, аби збагнути не тільки те, як виправити щось, а й причинно-наслідкові зв’язки, які до неї призвели.

Висновок

Як кажуть: «Реально все, що ми можемо уявити». Так і тут: якщо ви можете уявити себе із заробітною платою у $15 000, це може стати вашою реальністю. Але є один нюанс. Це все приходить поступово. Головне, розвиватись, шукати можливості та вигризати своє.

Розпочати або вивести на новий рівень свою кар’єру ніколи не пізно. Нагадуємо, що у нас є курси DevOps різного рівня. Обирайте свій та проходьте онлайн навчання в індивідуальному режимі: лише ви та викладач із десятилітнім досвідом.

Класні спеціалісти потрібні завжди. Нумо діяти, щоб одного разу всі ІТ-медіа країни розповідали вашу історію.

Добавить комментарий

Спасибо, что поделились